Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені народи, —
Їм я віддав усі чуття мої.
П . Грабовський
Ще в Іркутській тюрмі П. Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Усе інше – воля, Україна, здоров'я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там на рідній землі.
Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
Поезії Грабовського "До українців", "Далеко", "До України", "Україна приснилась мені" мають патріотичний, національно-визвольний характер.
Чимало прекрасних картин природи знаходимо у поезіях Грабовського, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих.
Будучи вже тяжко хворим, за п'ять днів до смерті, поет пише Б. Грінченкові хвилюючого листа, у якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити рідної Батьківщини.
12 грудня 1902 року П. Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.
Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота – ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.
Коментарі
Дописати коментар