Якби ти знав, мій лютий ворог,
Мою справжню Україну,
Ти б нізащо і ніколи,
Бомби ці не кинув.
Бо у нас - лани широкі,
Море та Карпати,
Є степи, пустелі, ріки,
Гріх тут воювати.
З сонцем грають водоспади,
Вітер - де пшениця,
Кришталеві ніжні хмари,
Воду п'ють з криниці.
В нас душа така співуча,
Вся у вишиванках,
З храму лине, що на кручі,
Молитва, десь під ранок.
У садах хрущі літають,
Бджілки поміж гілок,
Жайвір в полі зустрічає,
Де цвіте барвінок.
Проте ти направив зброю,
Прямо мені в серце,
Пошматована тобою,
Стерта у люстерці.
Розірвав мені обличчя,
Душу покалічив,
Кров стікала по спідниці,
Сміх твій - істеричний,
Там де ти - розбиті сім'ї,
Дім тріщить, палає,
Ти - садист, ні крихти честі,
Підло все ламаєш.
І дітей ти не шкодуєш,
Всі вони, мов тіні,
Під сирени і під танки,
Наче в божевільні.
Хтось на небі вже ридає,
Хтось під катуванням,
Та ти волю не зламаєш,
Все, кінець стражданням!
В нас козацький дух витає,
Пращури теж поряд,
Оживають, бо кохають,
А тебе - хоронять.
Суд настане - підеш в пекло,
Злісна там розплата,
А до нас летять лелеки,
Ми забудем ката.
Напечемо хліба з жита,
Рушники розстелим,
Ватру в свято серед літа,
Гордо розведЕмо,
Знову будуть коломийки,
І наливки з медом,
Ну а поки чути крики,
У війні живемо.....
Галина Крижанівська
Коментарі
Дописати коментар