І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!".
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: "Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів".
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків - сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята.
І мама заспіває "Котика-котка",
І принесе "від зайчика" гостинця тато.
17.03.22 Ліна Костенко.
А виявляється, так просто все було...
А ми шукали сенс життя роками.
Це сонце, мирне небо та добро.
Дитячий сміх, усмішка щира мами.
А зараз зрозуміти маєм шанс...
Рве серце на шматки щодня тривога.
Життєві цінності змінилися ураз.
І лиш про мир усі благаєм Бога.
А виявляється, так просто все було...
А ми шукали сенс життя роками.
Це спів пташок, цілунки, рук тепло,
Спокійний сон, смачна ранкова кава...
В тлумачному словнику записано, що «Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори написані віршами». Ось таке сухе, безбарвне пояснення. Та чи пояснює воно суть явища? Напевне, що - ні. Адже поезія, перш за все — музика душі. Це жива непідробна емоція, що зачіпає в серці найпотаємніші струни, змушує людські душі звучати в унісон. Лише поезія передає смуток і відчай, біль і радість, все те для чого недостатньо простих слів.
Коли люди почали складати поетичні твори, точно невідомо, але зрозуміло, що в тій чи іншій формі поезія існує багато тисячоліть. Найдавнішим документальним підтвердженням цього є записаний клинописом на глиняних табличках «Епос про Гільгамеша». Створено його в Давній Месопотамії, приблизно в XVIII – XVII столітті до нашої ери.
Іншими прикладами найдавнішої поезії є епічні поеми Індії — «Махабхарата» та «Рамаяна». Обидва твори є справжніми енциклопедіями індійської культури, філософії, релігії та звичаїв.
Давньогрецький поет Гомер прославив себе поемами «Іліада» та «Одіссея». Поезію шанували настільки, що три з дев’яти давньогрецьких муз відповідали за певні її жанри: Калліопа — за епічні вірші, Ерато — за любовну лірику, Полігімнія — за священні гімни.
В Україні був поширений особливий національний поетичний жанр — думи, тобто епічні та ліричні поеми, які речитативом виконувалися під акомпанемент бандури чи кобзи.
Але справжнім духовним лідером для українців став Тарас Шевченко.
Коментарі
Дописати коментар